Міміка – рухи м'язів обличчя, які є мимовільним або навмисним вираженням почуттів. Міміка є одним із засобів спілкування між людьми, формою вираження їх емоційного стану.

Недорозвинення (порушення) обсягу й якості рухів м'язів обличчя є одним із симптомів дизартрії. У дітей спостерігається слабкий тонус лицьових м'язів, нижня щелепа трішки опущена (рот привідкритий), обличчя амімічне. Все це призводить до нечіткого і змазаного мовлення. Особливо це помітно в злитному мовному потоці. При інших формах дизартрій може спостерігатися напруження (підвищений тонус) кругового м'яза рота, в результаті чого страждає звуковимова в цілому і губні звуки зокрема.

При дослідженні рухів м'язів обличчя відзначається поява супутніх рухів, напруженість у створенні та утриманні мімічних поз, виконання рухів тільки з одного боку, неможливість виконання певного руху. Часто у дітей викликає утруднення ізольоване надування однієї щоки, втягування щік в рот, нахмурювання чола, ізольоване закриття одного ока. Діти не можуть виразити мімікою здивування, смуток, переляк, сердите обличчя.

Зазвичай мімічні рухи (тобто рухи лицьових м'язів), які служать доповненням до словесного спілкування, ми здійснюємо на рефлекторному рівні (до речі, слово «міміка» походить від грецького «наслідувач»). Але якщо у дитини дизартрія, міміці її доведеться навчати. І справа не тільки в тому, що без вираженої міміки малюк буде не такий, як усі. Лицьові м'язи потрібно розвивати й тому, що вони беруть участь у процесі мовлення. Крім цього, вправи на розвиток мімічної мускулатури допомагають уточнення кінестетичних відчуттів від рухів певних м'язів, знімають напругу м’язів мовного апарату, сприяють розвитку рухливості лицьової мускулатури, можливості виражати свій емоційний стан, сприяють розвитку і вдосконаленню основних психологічних процесів: уваги, пам'яті, здатності до переключення, а також створюють сприятливий фон для занять. Мімічна гімнастика - невід`ємна частина логопедичного заняття з дитиною – дизартриком.