Особливості логопедичної роботи при дизартрії

Дизартрія – порушення звуковимови і просодики, обумовлені недостатністю іннервації м'язів мовного апарату. Через недостатність іннервації м'язів артикуляційного, голосового, дихального апарату порушується не тільки звуковимова, а й голос і мовне дихання. При дизартрії порушується руховий механізм мовлення за рахунок органічної поразки центральної нервової системи. Структуру мовленнєвого дефекту становить порушення усіх компонентів мовлення.

Комплексний підхід при усуненні дизартрії включає в себе три блоки.

Перший блок – медичний, який визначає лікар – невролог. Крім медикаментозних засобів, призначається ЛФК, масаж, рефлексотерапія, фізіотерапія та інші.

Другий блок - психолого-педагогічний. Основним напрямком цього впливу буде розвиток сенсорних функцій. Розвиваючи слухове сприйняття, формуючи слуховий гнозис - готуємо базу для формування фонематичного слуху. Розвиваючи зорове сприйняття, диференціювання і зоровий гнозис - попереджаємо графічні помилки на письмі. Реалізуючи цей напрямок розвивають і стереогноз. Крім розвитку сенсорних функцій психолого – педагогічний блок включає вправи з розвитку і корекції просторових уявлень, конструктивного праксису, графічних навичок, пам'яті, мислення.

Третій блок - логопедична робота, яка проводиться переважно в індивідуальному плані. Враховуючи структуру дефекту при дизартрії, логопедичну роботу рекомендується планувати за такими етапами:

Перший етап – підготовчий, містить наступні напрями:

1) Нормалізація м'язового тонусу мімічної й артикуляційної мускулатури. Проводиться логопедичний масаж.

2) Нормалізація моторики артикуляційного апарату. З цією метою проводимо диференційовані прийоми артикуляційної гімнастики. Пасивні вправи, що виконуються самим логопедом, спрямовані на викликання кінестезій. Активна артикуляційна гімнастика, поступово ускладнюється, і додаються функціональні навантаження. Такого плану артикуляційна гімнастика спрямована на закріплення кінестезій і на поліпшення якостей артикуляційних рухів.

3) Нормалізація голосу. З цією метою проводяться голосові вправи, які спрямовані на викликання більш сильного голосу і модуляції голосу по висоті та силі.

4) Нормалізація мовленнєвого дихання. З цією метою логопед проводить короткочасні вправи по виробленню більш тривалого, плавного, економного видиху.

5) Нормалізація просодики. Це напрямок на першому етапі є найменш розробленим. У спеціальній літературі зустрічаються описи просодичної сторони мовлення у дітей з дизартрією: це такі порушення, як тихий і немодульований голос, порушення темпу мови і тембру голосу, бідні інтонації, погана розбірливість мовлення, відсутність пауз і логічних наголосів і ін. симптоми порушень просодики.

6) Нормалізація дрібної моторики рук. З цією метою проводиться пальцева гімнастика, спрямована на вироблення тонких, диференційованих рухів в пальцях обох рук.

Всі вправи першого етапу поступово ускладнюються.

Другим етапом логопедичної роботи при дизартрії є вироблення нових звуковимовних умінь і навичок. Напрямки другого етапу логопедичної роботи проводяться на тлі триваючих вправ, перелічених у першому етапі, але більш складних. Напрямками другого етапу є:

1) Вироблення основних артикуляційних укладів. Кожна позицій визначається  відповідно артикуляції свистячих, шиплячих, сонорних і піднебінних звуків. Оволодівши на першому етапі рядом артикуляційних рухів, на другому етапі переходимо до серії послідовних рухів, що виконуються чітко, перебільшено, з опорою на зоровий, слуховий, кінестетичний контроль.

2) Визначення послідовності роботи з корекції звуковимови. При дизартрії у дітей, залежно від наявності патологічної симптоматики артикуляційної області, від ступеня її вираженості, індивідуально визначають послідовність роботи над звуками. У ряді випадків дотримуються традиційного порядку, що рекомендує постановку з порушених свистячих звуків.

Рекомендується, працюючи над корекцією звуковимови при дизартрії, уточнювати або викликати ту групу звуків, артикуляційний уклад яких «дозрів» насамперед. І це можуть бути навіть більш важкі звуки, наприклад: альвеолярної позиції – [р], [р’], а свистячі коригувати пізніше, після «дозрівання» дорсальній позиції (що є для дітей досить складною).

3) Розвиток фонематичного слуху. Робота проводиться за класичною схемою. Під фонематичним слухом розуміється здатність дитини виділяти і розрізняти фонеми рідної мови.

4) Викликання конкретного звуку. Ця робота при дизартрії проводиться так само, як і при будь-якому іншому порушення, в тому числі і при дислалії. Це означає, що логопед використовує класичні прийоми постановки звуків (за наслідуванням, механічним, змішаним способами).

5) Автоматизація звуку, є найскладнішим напрямом роботи на другому етапі. Часто в практиці логопеди стикаються з тим, що ізольовано діти вимовляють усі звуки правильно, а в мовному потоці звуки втрачають свої диференційовані ознаки, вимовляються спотворено.

6) Диференціація поставленого звуку у вимові з опозиційними фонемами. Послідовність використання лексичного матеріалу аналогічна послідовності при автоматизації даного звуку. Тільки пропонується, наприклад: 2 склади (са – ша, ас – аш, ста – шта, тса – тша, тощо). Потім пари слів, різних за складовий структурою і т. д.

Третій етап логопедичної роботи присвячується виробленню комунікативних умінь і навичок.

1) Одним з найбільш складних напрямків роботи, є формування у дитини навичок самоконтролю. Нерідко логопеди стикаються з ситуацією, коли дитина в умовах кабінету, в контакті з логопедом демонструє у мовленні набуті навички. Але при зміні обстановки, у присутності інших осіб навик, який здавався міцним, зникає, дитина повертається до колишньої стереотипної вимови. Для вироблення комунікативних навичок необхідна активна позиція дитини, її мотивація до покращення мовлення. В даному напрямку логопедичної роботи логопед повинен виступити в ролі психолога і в індивідуальному порядку, визначити шляхи вироблення у дитини навички самоконтролю.

2) Більш традиційним напрямком на цьому етапі є введення звука у мовлення в навчальній ситуації (заучування віршів, складання речень, розповіді, перекази тощо).

3) Специфічним напрямком етапу є включення в лексичний матеріал просодичних засобів: різних інтонацій, модуляцій голосу по висоті і силі, зміни темпу мови і тембру голосу, визначення логічного наголосу, дотримання пауз, та ін.

Четвертий етап логопедичної роботи носить назву - попередження або подолання вторинних порушень при дизартрії. Маючи на увазі профілактику вторинних порушень, слід забезпечити ранню діагностику дизартрії, а також організувати ранню корекційну роботу. Розроблені технології корекційної роботи з дітьми групи ризику по дизартрії у різні вікові періоди. Однак реалізація профілактичної роботи проводиться з дітьми, які мають важку органічну патологію в умовах стаціонару. Більшість дітей групи ризику по дизартрії (легкого ступеня), які мають в анамнезі в перший рік життя діагноз невропатолога ПЕП (перинатальна енцефалопатія), позбавлені можливості отримувати адекватну корекційну пропедевтичну допомогу, так як їм не показане лікування в стаціонарі. До кінця першого року життя діагноз ПЕП невропатолог знімає. І тільки при диспансерному обстеженні логопед поліклініки, при ретельному обстеженні бачить симптоми МДР (мінімальних дизартричних розладів). Ці симптоми тягнуть за собою вторинні порушення в формуванні мовних засобів (лексики, граматики). Наслідком недостатньої профілактики вторинних порушень, є велика кількість дітей з дизартрією, ускладненої або ЗНМ, або ФФН.

П'ятий етап логопедичної роботи – підготовка дитини з дизартрією до навчання в школі. Основними напрямками логопедичної роботи є: формування графомоторних навичок, психологічної готовності до навчання, профілактика дисграфічних помилок.

Джерело:   http://logopedy.ru/portal/logopeduseful/318-logorabota-pri-disartrii.html