ПОРУШЕННЯ ПИСЬМА У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Для позначення порушень письма використовують термін дисграфія.
А.Н.Корнєв дає наступне визначення: дисграфією слід називати стійку неспроможність до оволодіння навичкою письма за правилами графіки (тобто, базуючись на фонематичному принципі письма), незважаючи на достатній рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку або відсутність важких порушень зору чи слуху.
Дисграфічні порушення у дітей можуть виявлятися як у незначних труднощах під час письма, так і у повній нездатності до оволодіння навичкою письма.
Що може спричинити труднощі у засвоєнні навичок письма?
У формуванні навичок письма задіяні різні аналізатори (слуховий, зоровий і руховий). Процес письма передбачає достатній рівень сформованості мовних і немовних функцій: слухової диференціації звуків, правильної їх вимови, звуко-буквеного аналізу й синтезу слів, сформованості лексико-граматичної сторони мовлення, зорового аналізу й синтезу, сформованості просторових уявлень. Несформованість будь-якої із зазначених функцій (або їх розлад) може викликати порушення процесу оволодіння письмом.
Писемне мовлення школяра-дисграфіка відрізняється від письма його однолітків великою кількістю специфічних помилок. До таких помилок відносяться:
• помилки фонетичного характеру (заміни букв, що повторюються, за схожістю їх вимови: слива-злива, сапка-шапка)
• спотворення складової структури слова: пропуски голосних (вулиця—вулця), приголосних (сніг— сіг) і цілих складів (барабан—баран), перестановки складів (пустила—путисла);
• роздільне написання частин одного слова (при йшов, уві йшов) і сумісне написання двох слів (настолі, вруці);
• помилки граматичного характеру: опускання прийменників (були лісі, книга столі...), помилки в узгодженні відмінкових закінчень (нема білих подушках), родових узгодженнях (великий дівчинка);
• помилки графічного характеру— заміни букв за графічною схожістю (ш — и, т — п, л — м, е — в, и — і, х — ж, н — ю) і за розташуванням в просторі (є — з, б — д, т — ш);
• помилки на правила правопису - серед них переважають помилки на ненаголошені голосні, на написання дзвінких і глухих в кінці слова і складу, на пом'якшення приголосних.
Класифікація дисграфій здійснюється на основі різних критеріїв: з урахуванням порушення роботи аналізаторів, розладу (несформованості) психічних функцій, несформованості операцій письма. О.А.Токарева виділяє 3 види дисграфії: акустичну, моторну, оптичну.
Для акустичної дисграфії характерна недиференційованність слухового сприйняття, недостатній розвиток звукового аналізу й синтезу. Частими є змішування й пропуски, заміна літер, що позначають звуки, подібні за артикуляцією та звучанням, а також відображення на письмі неправильної вимови звуків.
За моторної дисграфії спостерігаються труднощі руху руки під час письма, порушення зв'язку моторних образів слів з їх звуковими й зоровими образами.
За оптичної дисграфії у деяких випадках читання й письмо взагалі неможливі, оскільки людина не може відтворити графічного образу літер. За переважно оптичного характеру дислексії й дисграфій у дітей спостерігається нестійкість зорових вражень і уявлень. Діти не впізнають окремі літери, не співвідносять їх зі звуками й не усвідомлюють їх як графеми (буквена дислексія). Одна й та сама літера в різні моменти сприймається ними по-різному. Неточне, нечітке сприйняття літер призводить до їх частого змішування. Особливо часто діти змішують літери, схожі за написанням, наприклад,
- у друкованому тексті: п-н, н-и, ш-ц, ш-щ;
- у рукописному: п-и, п-н, ц-щ, ш-и, м-л, б-д, п-т, н-к.
Найчастіше замінюються графічно подібні рукописні літери, що складаються з однакових, але по-різному розташованих у просторі елементів (в-д, т-ш); ті, що містять однакові елементи (и-ш, п-т, х-ж, л-м). Трапляється дзеркальне написання літер, пропуски елементів, особливо у з'єднанні літер, що містять однаковий елемент (ау-оу), написання зайвих елементів (ш-ии) і неправильне розміщення елементів (х-сс, т-пп).
Іноді подібні явища спостерігаються у дітей на ранніх етапах навчання письма.
Дисграфія може супроводжуватися й немовною симптоматикою (неврологічними порушеннями, порушеннями пізнавальної діяльності, сприйняття, пам’яті, уваги, психічними порушеннями). У цих випадках немовні симптоми разом із порушеннями письма входять до структури нервово-психічних і мовних розладів (у випадку алалії, дислалії, дизартрії, порушення мовлення, розумової відсталості тощо).
Разом із тим дисграфія (як і дислексія) у дітей з нормальним інтелектом може викликати різні відхилення у формуванні особистості, психічні нашарування, спричинювати розлади емоційно-вольової сфери.
Процес письма охоплює велику кількість операцій. У дорослої людини вони носять скорочений, згорнутий характер. Процес письма дорослої людини є автоматизованим і відрізняється від характеру письма дитини, що опановує цю навичку. Так, у дорослого письмо — цілеспрямована діяльність, основна мета якої — передача змісту або його фіксація. Графічний образ слова відтворюється не за окремими елементами (літерами), а як єдине ціле. Процес письма здійснюється автоматизовано й протікає під подвійним контролем: кінестетичним і зоровим.
Під час оволодіння навичкою письма дитиною ці операції проявляються в розгорнутому вигляді. Одна з такий операцій — співвіднесення виділеної зі слова фонеми із зоровим образом літери, яка має бути відділена від усіх інших літер, особливо від подібних графічно. Для точного розрізнення графічно подібних літер необхідно мати достатній рівень сформованості зорового аналізу й синтезу, просторових уявлень. Аналіз і порівняння літери — це непросте завдання для першокласника.
Моторна операція процесу письма — відтворення за допомогою рухів руки зорового образу літери. Одночасно за рухом руки здійснюється кінестетичний контроль. У процесі написання літер, слів кінестетичний контроль підкріплюється зоровим контролем, читанням написаного.
Кожне речення, що має бути записане, розбивається на слова, тому що на письмі позначаються межі кожного слова. Одна з найскладніших операцій процесу письма — аналіз звукової структури слова. Ось чому письмо тісно пов'язане з процесом усного мовлення і здійснюється тільки на основі досить високого рівня його розвитку.
|