ЗАЇКАННЯ У ДІТЕЙ

Боязнь мовленнєвого спілкування — одна з різновидів невротичних порушень. Чим складніша і відповідальніша ситуація мовленнєвого спілкування, тим важче дитині вступати в контакт. Звертають на себе увагу характерологічні риси таких дітей: невпевненість у собі, вразливість, нерішучість, надмірна уразливість.

Відомий особливий феномен — «дитячий страх». Проявляється він психічною напругою, прискореним серцебиттям, зблідненням шкірних покривів, охолодженням кінцівок. Страх виникає у певній обстановці. Найчастіше в цьому винні батьки: не замислюючись про наслідки, вони закладають у свідомість дитини думки, про існування ситуацій, які нібито несуть у собі загрозу її здоров'ю та життю. Багато в цих випадках залежить від «фантазії» дорослих. Загрозливими об'єктами стають деякі тварини, явища природи. Згідно зі спостереженнями лікарів, дуже поширеним є навіяний дитині страх перед собакою.

Лякають не тільки тваринами (собаками, котами, черепахами), але і, як уже говорилося, вселяють страх перед різними природними явищами — блискавкою, громом, зливою. Містифікують завивання вітру, гомін проводів, стукіт пташиного дзьобу у вікно. Включають в історії, розказані дітям, образи чаклунів, лісовиків, домовиків та ін. А це обертається потім сумними наслідками - тими чи іншими розладами психіки.

Потрібно відзначити, що не всі діти, що перенесли переляк, починають після цього заїкатися. У більшості випадків є якісь передумови, причини, на які як би «накладається» вплив психотравми (наприклад, переляк), що і викликає порушення мовлення.

До таких сприятливих чинників належать перелічені на початку цієї статті певні риси характеру, а також порушення режиму сну і харчування дитини, різного роду сильні звукові подразники, джерелом яких є телевізор, магнітофон. Негативну роль відіграють і грубе поводження з дитиною, гучні вигуки, вживання, різких слів на її адресу.

Нерідко, щоправда, можна спостерігати і зворотне явище — батьки буквально «тремтять» над дитиною, сюсюкають з нею, придивляються і прислухаються до найменших змін її стану. Цілком природний плач дитини, викликаний якими-небудь фізіологічними потребами, трактується батьками як симптом захворювання. Вони лякаються, метушаться, викликають лікаря, Дитина мимоволі звикає до такої підвищеної уваги і поступово перетворюється в маленького деспота. Для неї не існує слова «не можна». Вважаючи для себе звичайним весь час бути на руках дорослих, діти категорично протестують, коли їх залишають самих у ліжечку. Вони кричать, плачуть і зрештою досягають свого. Відчуваючи себе об'єктом загального поклоніння і обожнювання, вони стають неслухняними, вкрай образливими, вередливими.

Такі діти, як правило, погано сплять. Розлади сну виявляються у них в різних формах. Найчастіше це труднощі засинання.

У дитини з абсолютно здоровою психікою до вечора розвивається природне стомлення, і вже це саме по собі викликає бажання спати. Покладена у ліжко, вона миттєво занурюється в сон.

У дитини-невротика процес засинання порушений. Незважаючи на всі зусилля, вона не може заснути, перевертається з боку на бік, шукає будь-який привід привернути до себе увагу дорослих, просить їх посидіти поруч і т. п. Пояснюється це занепокоєння перенасиченістю враженнями дня, які в психічній сфері таких дітей відображаються дуже сильно, обумовлюючи розвиток в корі головного мозку застійних вогнищ збудження.

Але до поганого засинання малюка іноді причетні й самі батьки, читаючи йому перед сном розповіді, які можуть викликати підвищену емоційну реакцію, дозволяючи дивитися вечірні телепередачі, призначені для дорослих, або ж брати участь у гучних іграх.

Буває розлад  й іншого роду — неглибокий, поверхневий сон. Дитина спить тривожно, скрикує уві сні, прокидається, просить підійти до неї, «взяти на ручки». Причина виникнення таких станів — пережиті дітьми страхи, пов'язані з нічними сновидіннями. Дитина дивиться кудись у темряву, як би бачучи те, що викликало у неї страх, тремтить, вимовляє окремі нескладні слова («боюся», «не йди від мене»). У випадках найбільш сильних потрясінь, викликаних пережитим страхом, може виникнути порушення мовлення у вигляді заїкання.

Причинами, що призводять до порушень мовлення у дитини, можуть бути і часті сварки дорослих в присутності малюка, пияцтво батьків, напружена обстановка в сім'ї. Дуже точно сказав про це відомий дитячий психоневролог М. І. Іогіхес: «В основі трагедії нервової дитини лежить тривале спілкування з нервовим оточенням. Якщо кожен з нас, дорослих, спокійний серед спокійних людей і стає нервовим серед нервових, то дитина ще більшою мірою сприймає весь життєвий темп і реактивність оточуючих її осіб».

Будь-який скандал у сім'ї, що супроводжується криками, лайкою, рукоприкладством, може стати фатальним для дитини, викликати «зрив» в нервовій системі і як його наслідок — заїкання.

Чи існують шляхи та засоби до запобігання цього мовного дефекту?

Зрозуміло, так. Тільки починати піклуватися про це треба, коли дитина ще не з'явилася на світ. Запорука виховання здорової в усіх відношеннях дитини — ретельний контроль за її внутрішньоутробним розвитком.

Наступна сходинка — турбота про правильний розвиток малюка в період становлення у нього фразового мовлення (3 -4 роки). Для попередження заїкання важливо не пропустити перші прояви дитячої нервовості. Мова йде про вже згадувані вище примхливість, збудливість, дратівливості, розлади сну. Загальноукріплююче і заспокійливе лікування сприяє швидкій нормалізації стану.

Головна ж роль у досягненні стійкої рівноваги в нервовій системі дитини належить сім'ї і тій атмосфері, яка в ній склалася. Рівні стосунки між батьками, чіткий режим сну і харчування, обов'язкові щоденні прогулянки, завзяте привчання малюка до правильного спілкуванню з однолітками і дорослими — все це не тільки забезпечує його повноцінний фізичний та інтелектуальний розвиток, але й зміцнює психіку, закладає основи формування характеру, певних особистісних властивостей і, в кінцевому рахунку, виключає передумови для виникнення заїкання.

Психічне становлення маленької людини має відбуватися поступово, штучне його форсування може спровокувати ускладнення. В нелегкій справі виховання елемент змагання є недоречним. Не завжди приводить до успіху захоплення великою кількістю віршів, оповідань, казок (тим більше страшних). Дитину не слід перевантажувати походами в театр, цирк, зоопарк, а також багатогодинним сидінням біля телевізора.

У випадках затримки психічного та мовного розвитку, дуже прискореного темпу мовлення, порушення мовленнєвого дихання потрібно звернутися до фахівців. Лікарську допомогу таким дітям можуть надати психоневролог, логопед, невропатолог.

Але треба пам'ятати і про правильне ставлення до дитини з боку дорослих. Абсолютно недопустимі диктаторські методи виховання, погрози, різні психотравмуючі покарання, лякаючі жарти. Ні в якому випалку не можна сіяти в дитячій душі зерна страху.

З перших років життя потрібно прищеплювати дитині любов до природи і тварин. Важливо також якомога раніше познайомити дитину з всілякими змінами у погоді, природними явищами тощо, здатними викликати у дитини переляк, а також з особливостями поведінки домашніх тварин і пояснити, що ні собака, ні природні явища (блискавка, гуркіт грому) не являють собою нічого страшного.

Роз'яснення такого роду, правильний режим дня, здорова обстановка в сім'ї мають величезне значення в профілактиці порушень мовлення у дітей.